← Назад к обзору

Оновлення далеких почуттів

Привид минулого

Хлоя лежала на ліжку, втупившись у стелю. Сльози висохли, залишивши на щоках солоні доріжки. Біль не зник, він просто трансформувався у важкий, давлячий камінь десь у грудях. Вона відчувала себе виснаженою, спустошеною. Здавалося, ніби всі її сили, які вона так ретельно збирала протягом останніх років, розсипалися на порох за кілька хвилин.

Думки роєм кружляли в голові, переплітаючись і заплутуючись. Одрі. Знову Одрі. Чому саме зараз? Чому, коли вона нарешті почала жити, дихати на повні груди, будувати своє майбутнє, минуле вирішило так жорстоко нагадати про себе?

Вона пам'ятала той день, коли Кайл повідомив їй, що вони переїжджають до Лондона. Це було після того, як Одрі, її "мати", остаточно відмовилася від неї. Хлої тоді було тринадцять. Вона була занадто дорослою, щоб вірити в казки, але ще занадто дитиною, щоб змиритися з такою жорстокою правдою. Вона пам'ятала, як Одрі, з холодною байдужістю в очах, сказала: "Ти мені не потрібна. Ти лише заважаєш моїй кар'єрі". Ці слова пропекли її наскрізь, залишивши на душі незагоєну рану.

Кайл тоді був її єдиною опорою. Він, який сам був жертвою байдужості Одрі, став для неї справжнім батьком, братом, другом. Він забрав її з Парижа, з цього золотого кафезу, де вона почувалася чужою, і привіз до Лондона, де вони почали нове життя.

Лондон був іншим. Тут ніхто не знав її минулого, ніхто не засуджував її за те, ким вона "була", а не ким "є". Тут вона могла бути собою. Вона вперше відчула себе вільною. Але потім прийшла хвороба. Рак шлунка. І знову її світ похитнувся.

Вона згадала безсонні ночі, біль, страх, відчай. Вона згадала, як Кайл сидів біля її ліжка, читав їй книжки, розповідав історії, тримав її за руку, коли їй було найстрашніше. Він ніколи не здавався, ніколи не дозволяв їй опускати руки. Він був її світлом у найтемніші часи.

І тепер Одрі. Цей привид минулого, який знову з'явився, щоб зруйнувати її спокій.

Хлоя підвелася з ліжка, відчуваючи, як її ноги тремтять. Вона підійшла до вікна і подивилася на нічний Лондон. Місто сяяло мільйонами вогнів, але для неї весь світ здавався похмурим і безрадісним.

Вона почула тихі голоси з кухні. Кайл і Фелікс. Вона не хотіла їх чути, не хотіла нікого бачити. Їй потрібно було подумати. Але про що? Як можна думати про те, що не хочеш навіть уявляти?

Раптом вона згадала слова Фелікса: "Одрі не просто так вирішила "налагодити стосунки", Кайле. Подумай про це". Що він мав на увазі? Яку "справжню причину" він мав на увазі?

Хлоя відчула, як у її грудях зародилася нова хвиля гніву. Якщо Одрі знову задумала якусь інтригу, якщо вона знову хотіла її використати, Хлоя не дозволить цього. Вона більше не та наївна дівчинка, яку можна було легко обдурити.

Вона вирішила, що повинна дізнатися правду. Вона повинна зрозуміти, чому Одрі раптом вирішила з'явитися в її житті. Вона повинна захистити себе, захистити Кайла.

З цією думкою вона відчула прилив сил. Гнів, який раніше паралізував її, тепер давав їй енергію. Вона витерла сльози, поправила волосся і вийшла з кімнати.

Кайл і Фелікс сиділи за кухонним столом. Кайл, здавалося, був глибоко замислений, а Фелікс, як завжди, був спокійний і незворушний.

– Хлоє, – сказав Кайл, побачивши її. – Ти як?

– Нормально, – відповіла Хлоя, її голос був твердим. Вона сіла навпроти них. – Феліксе, ти сказав Кайлу, що Одрі не просто так приїхала. Що ти мав на увазі?

Фелікс підняв на неї очі. Його погляд був таким же нечитабельним, як і завжди, але Хлоя відчула, що він щось приховує.

– Я не знаю всіх деталей, – сказав Фелікс. – Але я знаю, що Одрі ніколи не робить нічого без вигоди для себе.

– Кайл, – звернулася Хлоя до брата. – Ти щось знаєш?

Кайл зітхнув. – Вона… вона сказала, що хоче попросити у тебе вибачення. Що вона усвідомила свої помилки.

Хлоя скривилася. – І ти віриш їй?

– Я… я не знаю, – відповів Кайл. – Я хочу вірити, що люди можуть змінюватися.

– Де вона зупиниться? – запитала Хлоя.

– В готелі, – відповів Кайл. – Вона приїжджає завтра ввечері.

– Я хочу з нею поговорити, – сказала Хлоя.

Кайл здивовано подивився на неї. – Ти впевнена? Ти ж казала, що не хочеш її бачити.

– Я хочу знати правду, – відповіла Хлоя. – І я хочу, щоб вона знала, що я більше не та маленька дівчинка, яку можна було ображати.

Фелікс мовчав, уважно спостерігаючи за нею. Хлоя відчула його погляд, але не звернула на нього уваги. Вона була сповнена рішучості.

– Я поїду з тобою, – сказав Кайл.

– Ні, – відповіла Хлоя. – Я хочу поговорити з нею наодинці.

Кайл завагався. – Але…

– Нічого не "але", – перебила його Хлоя. – Це моя розмова. Моє життя. Мої рани. Я повинна це зробити сама.

Кайл подивився на Фелікса, шукаючи підтримки. Фелікс кивнув.

– Вона має рацію, Кайле, – сказав Фелікс. – Вона повинна це зробити сама. Але ти можеш бути поруч. На відстані.

Кайл зітхнув. – Добре. Але якщо щось піде не так, ти одразу ж мені подзвониш.

– Добре, – відповіла Хлоя.

Вона почувалася дивно. З одного боку, її лякала перспектива зустрічі з Одрі. З іншого боку, вона відчувала якесь дивне полегшення. Можливо, ця розмова допоможе їй закрити цю болючу сторінку її життя.

Наступного дня Хлоя була неспокійною. Вона намагалася зосередитися на навчанні, але її думки постійно поверталися до майбутньої зустрічі. Вона уявляла різні сценарії, але жоден з них не здавався їй реальним.

Ввечері, коли Кайл відвіз її до готелю, де зупинилася Одрі, Хлоя відчула, як її серце починає битися шалено. Вона подивилася на Кайла.

– Ти впевнена? – запитав він.

– Так, – відповіла Хлоя, намагаючись, щоб її голос звучав впевнено. – Я впевнена.

Кайл обійняв її. – Я буду чекати тебе в машині. Якщо щось знадобиться, просто подзвони.

Хлоя кивнула і вийшла з машини. Вона зайшла до готелю, її кроки луною віддавалися в просторому вестибюлі. Вона підійшла до адміністратора і назвала ім'я Одрі Буржуа.

Адміністратор вказав їй на номер. Хлоя підійшла до дверей, її рука затремтіла, коли вона підняла її, щоб постукати. Вона глибоко вдихнула і постукала.

Двері відчинилися, і на порозі з'явилася Одрі. Вона була такою ж, як і в її спогадах: висока, струнка, з ідеальною зачіскою і бездоганним макіяжем. Її обличчя було напруженим, але коли вона побачила Хлою, її вираз змінився.

– Хлоє, – сказала Одрі, її голос був злегка схвильований. – Ти прийшла.

– Так, – відповіла Хлоя, її голос був холодним і відстороненим. – Я прийшла.

Одрі відступила, пропускаючи її до кімнати. Хлоя зайшла, оглядаючи розкішний номер. Вона відчула, як її серце стиснулося. Це було те життя, яке вона могла б мати, якби Одрі не відмовилася від неї.

– Сідай, будь ласка, – сказала Одрі, вказуючи на крісло.

Хлоя сіла, тримаючи спину прямо. Вона не збиралася здаватися слабкою.

– Я хочу поговорити з тобою, Одрі, – сказала Хлоя. – І я хочу, щоб ти була чесною зі мною.

Одрі зітхнула. – Я розумію. Я знаю, що я багато чого накоїла. І я хочу вибачитися.

– Вибачитися? – гірко запитала Хлоя. – Після стількох років? Після всього, що сталося?

– Я знаю, що це не виправдовує мене, – сказала Одрі. – Але я була молодою, амбітною. Я думала лише про свою кар'єру. Я… я не розуміла, що роблю.

– Ти не розуміла, що відмовляєшся від власної доньки? – запитала Хлоя, її голос тремтів від обурення. – Ти не розуміла, що завдаєш мені болю?

Одрі опустила очі. – Я розумію. І я дуже шкодую.

– Шкодуєш? – Хлоя гірко засміялася. – Ти шкодуєш, бо тобі щось від мене потрібно. Правда ж?

Одрі підняла на неї очі. В її погляді з'явився біль.

– Ні, Хлоє, – сказала Одрі. – Я справді шкодую. Але… але ти маєш рацію. Я приїхала не лише для того, щоб вибачитися.

Хлоя відчула, як її серце стиснулося. Вона знала це. Вона завжди знала.

– Що тобі потрібно? – запитала Хлоя, її голос був холодним.

Одрі глибоко вдихнула. – У мене проблеми. Дуже серйозні проблеми.

Хлоя мовчала, чекаючи, що вона скаже далі.

– Моя компанія… вона на межі банкрутства, – сказала Одрі. – У мене величезні борги. І мені потрібна допомога.

– І ти прийшла до мене? – запитала Хлоя, її голос був сповнений сарказму. – До доньки, від якої ти відмовилася?

– Я знаю, що це звучить жахливо, – сказала Одрі. – Але ти єдина, хто може мені допомогти.

– Я? – Хлоя не могла повірити своїм вухам. – Як я можу тобі допомогти? Я студентка. У мене немає ні грошей, ні зв'язків.

– У тебе є твій батько, – сказала Одрі. – Андре Буржуа. Він багатий. Він впливовий. І він міг би допомогти мені.

Хлоя відчула, як її обличчя блідне. Це було занадто. Це було огидно.

– Ти хочеш, щоб я використовувала свого батька, щоб врятувати твою компанію? – запитала Хлоя, її голос був ледь чутним.

– Я знаю, що це багато прошу, – сказала Одрі. – Але якщо я втрачу все, я… я не знаю, що я буду робити.

– А ти подумала про те, що я відчуваю? – запитала Хлоя, її очі наповнилися сльозами. – Ти подумала про те, що я відчувала, коли ти відмовилася від мене? Ти подумала про те, що я відчувала, коли боролася за своє життя?

Одрі дивилася на неї, її обличчя було сповнене болю.

– Я знаю, що я зробила тобі боляче, – сказала Одрі. – І я дуже шкодую. Але, будь ласка, Хлоє, допоможи мені.

Хлоя підвелася. Вона не могла більше залишатися в цій кімнаті, не могла більше слухати її.

– Я не буду тобі допомагати, – сказала Хлоя, її голос був твердим. – Я не буду використовувати свого батька, щоб врятувати твою компанію. Ти сама створила ці проблеми, і ти сама повинна їх вирішувати.

Одрі підвелася, її очі наповнилися сльозами. – Хлоє, будь ласка…

– Ні, – перебила її Хлоя. – Я не твоя маріонетка. Я не твоя іграшка. Я більше не та маленька дівчинка, яку можна було легко обдурити.

Хлоя повернулася і вийшла з кімнати, не озираючись. Вона йшла по коридору, відчуваючи, як її серце б'ється шалено. Вона відчувала біль, гнів, але також і якесь дивне відчуття звільнення. Вона нарешті сказала їй все, що думала.

Вона вийшла з готелю і побачила Кайла, який стояв біля машини. Він підбіг до неї, його обличчя було сповнене занепокоєння.

– Хлоє, ти як? – запитав він.

Хлоя кинулася йому в обійми, і сльози, які вона так довго стримувала, нарешті полилися рікою.

– Вона… вона хотіла, щоб я використала тата, – прошепотіла Хлоя, задихаючись від сліз. – Щоб врятувати її компанію.

Кайл обійняв її міцніше. – Я знаю, сестричко. Я знаю.

Він гладив її по волоссю, дозволяючи їй плакати. Він знав, що це було важко для неї. Але він також знав, що вона сильна. Вона завжди була сильною.

Коли Хлоя заспокоїлася, Кайл відвіз її додому. Фелікс чекав на них. Він подивився на Хлою, його очі були сповнені розуміння.

– Ти молодець, Хлоє, – сказав Фелікс. – Ти зробила те, що було правильно.

Хлоя кивнула. Вона відчувала себе виснаженою, але також і якесь дивне відчуття спокою. Вона нарешті закрила цю сторінку свого життя. Вона нарешті звільнилася від примари минулого.

Вона знала, що шлях до повного одужання буде довгим. Але вона також знала, що вона не одна. У неї був Кайл. У неї був Фелікс. І вона знала, що вона зможе впоратися з усім. Вона була бійцем. Вона була Хлоєю Буржуа. І вона більше ніколи не дозволить нікому її ображати.