← Назад к обзору

Старший

Ранок після падіння

Ранок настав несподівано швидко, розбудивши Субіна яскравими променями сонця, що пробивалися крізь щільні штори. Голова трохи боліла, а тіло нило, особливо коліна та долоні. Він застогнав, перевертаючись на бік, і лише тоді згадав події минулої ночі.

Згадка про падіння викликала легкий рум'янець на його щоках. Який же він був незграбний! Але потім у пам'яті сплив образ Богома. Його турботливий погляд, оксамитовий голос, сильний аромат, що обволікав і заспокоював. Субін відчув, як його серце знову прискорює ритм.

Він підвівся, обережно ступаючи на ноги. Коліна боліли, але було терпимо. Підійшовши до дзеркала, він побачив на своїх колінах великі подряпини, які вночі здавалися не такими страшними. На долонях були менші, але все ще помітні садна.

– Треба було краще обробити, – пробурмотів він собі під ніс.

На тумбочці лежала візитка. "Пак Богом". Субін взяв її в руки, провівши пальцем по гладкій поверхні. Ім'я здавалося йому таким знайомим, ніби вони знали одне одного вже давно.

Він пішов на кухню, щоб приготувати собі сніданок. Заваривши каву, Субін сів за стіл, дивлячись у вікно. Думки знову повернулися до Богома. Він був таким незвичайним омегою. Зазвичай омеги були більш сором'язливими, м'якими, навіть покірними. А Богом... він був впевненим, сильним, з ним Субін відчував себе захищеним. Це було дивне відчуття для бети, який зазвичай вважав себе незалежним.

Його телефон задзвонив. Це був Хюнін Кай.

– Субін! Ти де зник вчора? – голос Кая був гучним і енергійним, незважаючи на вчорашню вечірку.

– Я... я впав, – Субін не хотів вдаватися в подробиці.

– Впав? Ти що, так сильно напився? – Кай засміявся.

– Ні, просто не помітив сходинку, – Субін зітхнув. – Порвав коліна і долоні.

– Ого! Ну ти й даєш! – Кай продовжував сміятись. – І як ти додому дістався?

– Один чоловік підвіз, – Субін відчув, як знову червоніє.

– Чоловік? Який чоловік? – голос Кая став зацікавленим. – Омега чи альфа?

– Омега, – тихо відповів Субін.

– Омега? І привіз тебе додому? – Кай явно був здивований. – Ти що, закрутив роман?

– Нічого я не закрутив! – Субін обурився. – Він просто допоміг мені.

– Ну-ну, – Кай явно не вірив його словам. – Ти ж знаєш, Субін, ти не з тих, хто привертає увагу омег.

Слова Кая зачепили Субіна. Він завжди був бетою, і ніколи не відчував себе особливо привабливим для альф чи омег. Його життя було спокійним, без драм і пристрастей, які часто супроводжували стосунки альф та омег.

– Просто допоміг, і все, – різко сказав Субін. – Ладно, мені треба йти.

Він поклав слухавку, відчуваючи легке роздратування. Кай завжди був таким прямолінійним. Але його слова змусили Субіна замислитися. Чому Богом допоміг йому? Чи це була просто випадкова доброта, чи щось більше?

Він знову подивився на візитку. Чи варто йому телефонувати? Він не хотів виглядати нав'язливим. Але водночас, він відчував непереборне бажання почути його голос знову, відчути той спокій і впевненість, які випромінював Богом.

Цілий день Субін намагався відволіктися від думок про Богома, але це було марно. Кожна дрібниця нагадувала йому про нього: запах сандалу в магазині, випадково почута пісня, яка грала в клубі, навіть просто вид чорного автомобіля на вулиці.

Він намагався зосередитися на навчанні, але слова не трималися в голові. Його погляд знову і знову зупинявся на візитці. Що, якщо Богом чекає на його дзвінок? Що, якщо він подумає, що Субін просто використав його допомогу і забув?

Настав вечір. Субін сидів на дивані, дивлячись телевізор, але насправді нічого не бачив. Він відчував дивне хвилювання, яке не давало йому спокою. Зрештою, він вирішив.

Він взяв телефон, набрав номер з візитки. Серце шалено калатало в грудях. Він чекав, що Богом не відповість, або що він буде зайнятий, або що він просто забув про нього.

Але після кількох гудків, пролунав низький, оксамитовий голос.

– Алло?

Субін ледь не впустив телефон. Це був він. Богом.

– Алло, – прохрипів Субін, його голос був ледь чутним. – Це Субін.

На іншому кінці дроту запанувала коротка тиша. Субін вже подумав, що Богом його не впізнав.

– Субін! – голос Богома був теплим і здивованим. – Я радий, що ти зателефонував. Як ти? Як твої рани?

Його турбота змусила Субіна відчути тепло всередині.

– Я... я в порядку, – сказав Субін. – Рани загоюються. Я просто хотів подякувати тобі ще раз за допомогу вчора.

– Нема за що, – відповів Богом. – Я щиро радий, що зміг допомогти. Ти ж обробив їх, так?

– Так, звичайно, – Субін посміхнувся. – Ти ж просив.

– От і добре, – Богом засміявся, і його сміх був таким приємним, що Субін відчув, як напруга зникає. – Я хвилювався.

– Хвилювався? – здивовано перепитав Субін.

– Звісно, – Богом звучав серйозно. – Ти виглядав таким розгубленим і пораненим. Я не міг просто залишити тебе.

Субін не знав, що відповісти. Він ніколи не думав, що хтось буде так щиро хвилюватися за нього, тим більше незнайомець.

– Я... я дуже вдячний, – прошепотів він.

– Не треба дякувати, – сказав Богом. – Просто скажи, що ти в порядку.

– Я в порядку, – підтвердив Субін.

Знову запанувала коротка тиша. Субін не знав, що ще сказати, а Богом, здавалося, теж чекав.

– Ти... ти зайнятий? – нарешті запитав Субін, набравшись сміливості.

– Ні, не дуже, – відповів Богом. – А що?

– Я просто подумав... може, ми могли б зустрітися? – Субін відчув, як його щоки палають. – Я б хотів віддячити тобі належним чином. Наприклад, пригостити кавою.

– Кавою? – Богом посміхнувся. – Це чудова ідея. Я б з радістю.

– Справді? – Субін не міг повірити своїм вухам.

– Звісно, – Богом звучав щиро. – Коли тобі зручно?

Вони домовилися зустрітися завтра вдень у невеликій кав'ярні неподалік від університету Субіна. Коли Субін поклав слухавку, він відчув неймовірне полегшення і радість. Він не знав, що принесе ця зустріч, але він був готовий дізнатися.

Він ліг у ліжко, і цього разу сон прийшов швидко. Він заснув з посмішкою на обличчі, уявляючи собі завтрашню зустріч. Образ Богома, його голос, його аромат – все це було таким реальним, таким привабливим. Субін більше не сумнівався. Ця випадкова зустріч змінила його. І він був готовий до того, що ця зміна може бути назавжди.

Наступний ранок Субін прокинувся з відчуттям очікування. Він ретельно обирав одяг, намагаючись виглядати невимушено, але водночас привабливо. Він навіть поголився ретельніше, ніж зазвичай, і наніс трохи одеколону.

Він прийшов до кав'ярні трохи раніше призначеного часу. Серце шалено калатало в грудях. Він замовив собі каву і сів за столик біля вікна, спостерігаючи за людьми на вулиці.

Через кілька хвилин двері кав'ярні відчинилися, і увійшов він. Пак Богом. Він був одягнений у світлий светр і джинси, що робило його менш офіційним, ніж у клубі, але не менш привабливим. Його аромат сандалу та морського бризу заповнив приміщення, і Субін відчув, як його тіло реагує на нього.

Богом помітив його і посміхнувся. Його посмішка була такою щирою і теплою, що Субін відчув, як його серце тане.

– Привіт, Субін, – сказав Богом, підходячи до столика. – Дякую, що запросив.

– Привіт, Богом, – відповів Субін, підводячись. – Сідай.

Вони сіли, і Богом замовив собі каву. Субін відчував себе трохи ніяково, але Богом, здавалося, був абсолютно спокійним і впевненим.

– Як твої коліна? – запитав Богом, дивлячись на Субіна з турботою.

– Вже набагато краще, – Субін посміхнувся. – Завдяки тобі.

– Я радий, – Богом відповів взаємною посмішкою. – Я переживав.

Вони почали розмовляти. Субін розповів про своє навчання, про свою мрію стати дизайнером. Богом розповів про свою роботу, про те, що він володіє кількома ресторанами і кафе. Він був успішним бізнесменом, і це не дивувало Субіна. Богом випромінював успіх і впевненість.

Розмова текла легко і невимушено. Субін з подивом виявив, що йому дуже комфортно поруч з Богом. Він міг бути собою, не відчуваючи потреби щось приховувати чи прикидатися.

– Я ніколи не зустрічав такого омегу, як ти, – сказав Субін, несподівано для себе.

Богом засміявся.

– Я знаю, – сказав він. – Багато хто дивується. Але я завжди був таким. Я не люблю стереотипів.

– І це чудово, – сказав Субін. – Мені подобається.

Богом подивився на нього, і його погляд був таким проникливим, що Субін відчув, як його щоки знову палають.

– Ти теж незвичайний бета, Субін, – сказав Богом. – Ти щирий, добрий, і в тобі є якась особлива чарівність.

Слова Богома змусили Субіна відчути себе на сьомому небі. Він ніколи не отримував таких компліментів, особливо від когось, хто йому так подобався.

Вони провели в кав'ярні кілька годин, розмовляючи про все на світі. Коли вони вийшли, сонце вже починало сідати, розфарбовуючи небо в помаранчеві та рожеві відтінки.

– Дякую за каву, Субін, – сказав Богом, зупиняючись біля входу в кав'ярню. – Мені було дуже приємно.

– Мені теж, – відповів Субін. – Я... я б хотів зустрітися з тобою знову.

– Я теж, – Богом посміхнувся. – Може, повечеряємо разом завтра?

– Так! – Субін ледь не вигукнув. – Я б з радістю.

Вони обмінялися номерами, і Богом поїхав. Субін стояв на вулиці, дивлячись йому вслід. Він відчував себе щасливим, як ніколи раніше. Ця випадкова зустріч, це падіння, виявилося найцікавішим поворотом у його житті. Він не знав, куди це все приведе, але він був готовий до цієї подорожі. І він знав, що Богом буде поруч.